У разі порушення органом місцевого самоврядування порядку зміни цільового призначення земельної ділянки комунальної власності, переданої в оренду власнику розташованого на ній нерухомого майна, що спричинило зменшення орендної плати, належним та ефективним способом захисту прав є визнання недійсним і скасування пункту рішення про зміну цільового призначення, а також стягнення недоплаченої  суми орендної плати, а не визнання недійсним договору оренди в цілому.

Такого висновку дійшла судова палата для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Прокурор звернувся до суду з позовом до міської ради та ТОВ, у якому просив визнати незаконним і скасувати рішення ради й визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, посилаючись на те, що внаслідок протиправного віднесення оспорюваним рішенням земельної ділянки, на якій розташована належна ТОВ на праві власності АЗС, до земель житлової та громадської забудови замість земель автомобільного транспорту в укладеному відповідачами договорі визначено розмір орендної плати за ставкою меншою, ніж має бути.

Суд першої інстанції погодився з доводами прокурора та задовольнив позов.

Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував і прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив з підстав обрання прокурором неналежного й неефективного способу захисту.

Скасовуючи постанову апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним і скасування рішення ради, судова палата КГС ВС зазначила, що оспорюване рішення ради про визначення цільового призначення земельної ділянки не вичерпало своєї дії шляхом виконання, а є чинним. Тож належною та ефективною позовною вимогою є визнання незаконним і скасування відповідного рішення міської ради, внаслідок чого воно не породжуватиме жодних правових наслідків і в сторін договору оренди виникне необхідність оформлення змін до нього щодо орендної плати.

Натомість визнавати недійсним цей договір у судовому порядку лише в частині визначення розміру орендної плати не вбачається за можливе в силу норм ст. 217 ЦК України, а визнання його недійсним у цілому не є об’єктивно виправданим, обґрунтованим способом захисту і спричинить порушення / обмеження законних прав та інтересів відповідачів.

Крім того, на ділянці комунальної власності розміщені об’єкти нерухомого майна, які належать ТОВ на праві приватної власності, а тому така ділянка не може бути передана її власником у користування будь-кому, окрім власника такого об’єкта, тому позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки в цьому спорі призведе до позбавлення ТОВ права користування відповідною земельною ділянкою, яке він має в силу положень законодавства.

Що ж до недоотримання міським бюджетом орендної плати через оспорюваний пункт рішення, то в цьому випадку належним способом захисту буде звернення до суду (в тому числі прокурором із визначенням як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах) з позовом до орендаря з вимогою про сплату недоплаченої (недоотриманої) суми орендної плати в розмірі, визначеному відповідно до належної ставки орендної плати.

Постанова КГС ВС від 17 квітня 2025 року у справі № 904/186/23 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/127571178.

Верховний Суд