За Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Україна зобов’язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вона є стороною, а національні суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та практику Суду як джерело права.

Відповідно, Велика Палата Верховного Суду переглядає постанови у справах про адміністративні правопорушення щодо порушення митних правил у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною (ЄСПЛ), порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні цієї справи судом.

Про це зауважив Секретар Великої Палати ВС Віталій Уркевич під час спецінтервʼю в межах IV Форуму з митного права та міжнародної торгівлі.

Як пояснив спікер, законодавець передбачив два види заходів забезпечення виконання рішень ЄСПЛ: заходи загального характеру (стосуються переважно зміни законодавства) й заходи індивідуального характеру (виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення конвенційних норм; б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ).

Щодо заяв про перегляд судового рішення він зауважив, що заява про перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення може бути подана лише особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною. Заява про перегляд може бути подана не пізніше від одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного. Цей строк може бути поновлений з причин, визнаних поважними.

Переходячи до практики Великої Палати Верховного Суду при перегляді рішень національних судів, Віталій Уркевич розповів про три рішення ЄСПЛ і відповідні постанови ВП ВС щодо перегляду судових рішень у справах про порушення митних правил.

У першій справі «Краєва проти України» (Krayeva v. Ukraine) (рішення ЄСПЛ від 13 січня 2022 року) ішлося про порушення ч. 1 ст. 483 Митного кодексу України (далі – МК України) у зв’язку з тим, що декларант нібито намагався приховати товари від митного контролю і надав митним органам неправильні відомості для розрахунку митної вартості імпортованих товарів. На заявницю було накладено штраф у розмірі 48661,56 євро як стягнення за адміністративне правопорушення, у вчиненні якого вона була визнана винною, хоча вона послідовно стверджувала, що помилково подала митним органам неправильні відомості, не помітивши, що надісланий їй продавцем рахунок-фактура був неправильним.

У цій справі ЄСПЛ констатував порушення Україною ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, адже накладене на заявницю стягнення, зокрема розмір штрафу, становило непропорційне втручання у її майнові права.

Звертаючись до ВП ВС, заявниця просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції і зазначала, що апеляційний суд не взяв до уваги та не дослідив докази, які ставлять під сумнів наявність у її діях складу правопорушення, а при призначенні покарання не врахував її матеріальний стан.

З огляду на констатований ЄСПЛ характер порушень, їхню правову природу, стадію провадження, на якій вони були допущені, Велика Палата ВС направила справу на повторний апеляційний перегляд (постанова ВП ВС від 27 липня 2022 року у справі № 334/5231/13-п).

У наступній справі «Ганущак проти України» (Ganushchak v. Ukraine) (рішення ЄСПЛ від 29 серпня 2024 року) заявник скаржився за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на незаконне та непропорційне покарання у вигляді конфіскації і штрафу, накладене на нього за порушення митних правил, а саме ввезення автомобіля в Україну через закритий пункт пропуску в Криму.

За висновком ЄСПЛ, накладення штрафу в розмірі, еквівалентному вартості конфіскованого автомобіля, становило втручання в право заявника на мирне володіння своїм майном. До того ж ЄСПЛ зазначив, що в національних судах не було однозначної практики щодо того, чи транспортні засоби особистого користування можуть бути товаром у розумінні ст. 482 МК України. ЄСПЛ констатував порушення Україною ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та присудив заявнику відшкодування матеріальної шкоди.

Переглядаючи рішення національних судів, ВП ВС у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 668/10895/15-п звернула увагу на таке. У контексті застосування ст. 41 Конвенції до обставин цієї справи ЄСПЛ зазначив, що встановлення порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції саме собою становить достатньо справедливу сатисфакцію моральної шкоди. Майнове становище заявника, втручання в яке встановлено ЄСПЛ, відновлено шляхом повної виплати йому відшкодування. ЄСПЛ не визнавав постанову апеляційного суду про винуватість заявника такою, що в цілому ставить під сумнів результат справи про адміністративне правопорушення, адже за змістом рішення ЄСПЛ заявник не скаржився на недотримання Україною його права на справедливий суд і погодився, що втручання за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції становило саме накладення штрафу в розмірі, еквівалентному вартості конфіскованого автомобіля.

Тож ВП ВС констатувала, що такий додатковий захід індивідуального характеру, як повторний розгляд справи про адміністративне правопорушення стосовно заявника, включно з поновленням провадження, не може бути застосованим, і відмовила в задоволенні заяви про перегляд судового рішення.

У рішенні від 12 грудня 2024 року у справі «Сапіташ та інші проти України» (Sapitash and Оthers v. Ukraine) щодо перевезення через митний кордон готівки ЄCПЛ констатував порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, яке полягає в непропорційному стягненні у справі щодо порушення митних правил – конфіскації незадекларованої готівки додатково до накладеного штрафу. Разом із цим ЄСПЛ не виявив інших порушень положень Конвенції.

Заявник просив переглянути судові рішення у справі про адміністративне правопорушення та скасувати їх у зв’язку з установленням ЄСПЛ порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

У постанові від 27 серпня 2025 року у справі № 163/1065/15-п Велика Палата Верховного Суду взяла до уваги те, що єдиною протиправною (хоча й не кримінально караною) дією заявника було недекларування у встановленій формі точної суми переміщуваної валюти під час проходження спрощеної процедури митного контролю «зеленим коридором», що суперечило вимогам МК України та постанови Правління НБУ від 27 травня 2008 року № 148  «Про переміщення готівки і банківських металів через митний кордон України». Суди не встановили обставин, які свідчили б про те, що заявник міг завдати серйозної шкоди державі.

Законом України від 16 лютого 2022 року № 2058-ІХ ст. 471 МК України «Недекларування товарів, що переміщуються через митний кордон України громадянами» викладена в новій редакції, яка передбачає адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за недекларування товарів, усуваючи непропорційне стягнення, пов’язане з обов’язковою конфіскацією. Нова редакція ст. 471 МК України зберігає можливість конфіскації (але лише стосовно певної категорії товарів (обмежених або заборонених) і лише як альтернативу штрафу, а не як обов’язковий захід).

З урахуванням цього ВП ВС заяву задовольнила частково та  змінила постанови суду першої та апеляційної інстанцій, виключивши з них адміністративне стягнення у виді конфіскації в дохід держави вилученої іноземної валюти.

Віталій Уркевич узагальнив, що, переглядаючи рішення національних судів на підставі рішень ЄСПЛ, Велика Палата ВС завжди дотримується індивідуального підходу та зважає на те, яким чином можна відновити справедливість для конкретної особи.

Презентація Віталія Уркевича доступна за посиланням – https://court.gov.ua/storage/portal/supreme/prezentacii_2025/Pereglad_VP_VS_sydovuh_rishen.pdf.  

Форум організувала Асоціація правників України.

Фото надали організатори.

Верховний Суд