Правова й демократична держава не може існувати без незалежного суду, тож сьогодні, коли триває активна стадія євроінтеграційного процесу, питання суддівської незалежності є одним з пріоритетних.

Спроби обмежити її траплялися на різних етапах розвитку держави і знаходили свій прояв у різних формах, зокрема й через механізм притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Про це зазначив Голова Верховного Суду Станіслав Кравченко під час круглого столу «Відповідальність судді за істотне порушення матеріального та процесуального закону при ухваленні судового рішення», організованого ВС спільно з проєктом Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду».

Цей захід став першим майданчиком, що обʼєднав представників Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та експертів Ради Європи для обговорення проблемних питань дисциплінарної відповідальності суддів і пошуку шляхів їх розв’язання.

За словами Станіслава Кравченка, якщо проаналізувати скарги, що надходять до Вищої ради правосуддя, то можна дійти висновку, що значна кількість дисциплінарних проваджень ініційована виключно як спосіб усунути суддю від розгляду справи або помститися за ухвалене ним судове рішення. Водночас трапляються і спроби задіяти більш серйозний механізм, а саме притягнення судді до кримінальної відповідальності.

Відповідно до Конституції України суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Втім, уже багато років питання про те, як визначити межу між незалежністю суддів та їхньою відповідальністю, лишається дискусійним.

За майже вісім років роботи Велика Палата ВС сформувала низку правових позицій щодо проблемних аспектів цієї категорії справ, власні напрацювання має і Вища рада правосуддя. Однак, на жаль, відсоток скасованих Великою Палатою ВС рішень ВРП про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності свідчить про різне бачення й неоднакові підходи до формування дисциплінарної практики.

Тож мета цього круглого столу – проаналізувати відповідні рішення ВП ВС і ВРП та обговорити окремі аспекти такої практики для того, щоб сформувати спільне бачення й розуміння проблем.

Насамкінець Голова ВС висловив вдячність Раді Європи та її проєкту «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду» за довготривалу плідну співпрацю і допомогу в організації цього заходу.

Захід модерувала менеджер проєкту РЄ «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду» Ірина Кушнір, яка акцентувала на чутливості питання притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Вітаючи учасників круглого столу, заступник Голови Вищої ради правосуддя Оксана Кваша зауважила, що при обговоренні дотримання гарантій ефективності системи правосуддя та незалежності суддів ідеться насамперед про суспільну довіру до суду. На її переконання, дотримання розумного балансу між суддівською незалежністю як гарантією верховенства права й дисциплінарною відповідальністю суддів як втіленням принципу підзвітності суддів перед суспільством – це обов’язок усієї системи правосуддя для того, щоб судова практика та практика ВРП з питань дисциплінарної відповідальності суддів були уніфіковані.

Як зауважив заступник Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Олег Коліуш, тема дисциплінарної відповідальності суддів є актуальною не лише для України, а й для європейських країн. Показовим є ухвалення Консультативною радою європейських суддів Висновку № 27, який цілком присвячений питанню суддівської відповідальності. Олег Коліуш наголосив, що дисциплінарна відповідальність суддів має важливе значення для забезпечення належного здійснення правосуддя за європейськими стандартами, а також для зміцнення суспільної довіри до судової влади. При цьому питання притягнення суддів до відповідальності за порушення норм матеріального чи процесуального права потребує виваженого підходу.

«Як зазначено у Висновку № 27 КРЄС, саме по собі судове рішення, тлумачення норм чи оцінка доказів не можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, якщо немає випадків злого умислу, свідомого невиконання обов’язків або серйозних проступків. Саме тому ця дискусія є надзвичайно важливою, і ми вдячні за можливість поділитися своїми напрацюваннями», – узагальнив заступник Голови ВККС України.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Олег Кривенда наголосив на необхідності поєднання принципу незалежності суддів із чітким та справедливим регулюванням їхньої відповідальності.

У Висновку № 27 КРЄС, нагадав суддя, закріплено, що незалежність суддів невіддільна від чітко визначених підстав і меж дисциплінарної відповідальності. Якщо такі межі не є прозорими, це може призводити до втрати гарантій перебування судді на посаді та ризиків використання дисциплінарних процедур як засобу тиску. Саме тому при розгляді дисциплінарних справ важливо відрізняти помилки, яких суддя припускається добросовісно, від умисних чи недбалих порушень.

Олег Кривенда звернув увагу на сучасні реалії, у яких здійснюється правосуддя: суди нерідко працюють в умовах неповної укомплектованості, з надмірним навантаженням та в реаліях російської збройної агресії. Це об’єктивно впливає на розгляд судових рішень. Тож особливо важливо, щоб притягнення судді до дисциплінарної відповідальності не призводило до втрати довіри до ВРП та ВП ВС, які мають стояти на захисті добросовісного виконання суддею своїх обов’язків.

Аналізуючи практику ВП ВС, доповідач навів приклади справ щодо притягнення слідчих суддів до дисциплінарної відповідальності. У низці випадків ВП ВС наголошувала, що ухвали слідчих суддів, зокрема про проведення обшуку, не можна оцінювати за стандартами, які застосовуються до вироків, адже стадії кримінального процесу суттєво відрізняються. Водночас були справи, коли ВП ВС погоджувалася з висновками ВРП про наявність у діях судді ознак недбалості та порушення вимог закону, що виходить за межі простої помилки.

Особливу увагу суддя звернув на дисциплінарні справи, пов’язані з адміністративними правопорушеннями, зокрема керуванням транспортом у стані сп’яніння. Велика Палата ВС підтримала позицію ВРП, що ігнорування імперативної заборони закону не може розглядатися як добросовісна судова помилка.

Підсумовуючи, Олег Кривенда акцентував, що Велика Палата ВС з повагою ставиться до рішень ВРП та ретельно аналізує їх. Скасування окремих рішень свідчить про необхідність удосконалення як законодавства, так і практики його застосування. Він наголосив: «Головною метою і ВП ВС, і ВРП є ухвалення рішень, які будуть законними, обґрунтованими та зрозумілими для суспільства та самих суддів».

Член Вищої ради правосуддя Олексій Мельник сфокусувався на сформованих ВРП підходах до розгляду питань про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Передусім є чітке розмежування між незалежністю та відповідальністю судді. Так, суддя має право на власне тлумачення закону, навіть якщо воно не збігається з позицією вищих судів. Але якщо рішення ухвалене всупереч очевидним нормам чи усталеній практиці – це вже не просто помилка, а потенційне дисциплінарне порушення.

По-друге, ВРП визначила ключові критерії істотності порушення: істотність варто оцінювати через наслідки для сторін (чи було порушено їхні права, чи призвело це до несправедливого результату тощо). По-третє, дисциплінарна процедура не повинна дублювати апеляційний чи касаційний перегляд судових рішень. Дисциплінарне провадження має на меті не виправлення юридичних помилок, а запобігання зловживанням і серйозним порушенням, які підривають довіру до правосуддя.

До того ж важливо, що і практика ВРП, і практика Великої Палати Верховного Суду мають разом формувати стандарти оцінювання дій судді. Ключовим є і врахування релевантної практики ЄСПЛ. Також, зазначив Олексій Мельник, дисциплінарна процедура повинна забезпечувати дотримання процесуальних гарантій для судді, а саме право на захист, змагальність і вмотивованість рішень. Вартим уваги є й принцип пропорційності санкцій, адже рівень відповідальності має відповідати тяжкості проступку. Це зберігає баланс між публічним інтересом і гарантіями суддівської незалежності.

Зазначив представник ВРП і про законодавчі зміни, що відбулися в процедурі здійснення дисциплінарного провадження. Серед них:

• Закон України від 9 грудня 2023 року № 3511-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедур суддівської кар’єри» стосовно пріоритетності розгляду дисциплінарних скарг;
• Закон України від 9 серпня 2023 року № 3304-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо негайного відновлення розгляду справ стосовно дисциплінарної відповідальності суддів»;
• Закон України від 6 вересня 2023 року № 3378-IX «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та деяких законів України щодо зміни статусу та порядку формування служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя».

Олексій Мельник зауважив, що, за Ризькою декларацією Європейської мережі рад правосуддя (ENCJ), незалежність суддів і їхня підзвітність – це взаємодоповнювальні засади. «Ради правосуддя мають невпинно виявляти загрози верховенству права та зміцнювати довіру до судової влади. Ми працюємо над тим, щоб дисциплінарна відповідальність захищала суддів від тиску та водночас посилювала довіру суспільства до правосуддя», – підсумував спікер.

Учасники дискусії порушили проблемні питання практики в дисциплінарних провадженнях, зокрема стосовно припинення повноважень судді у зв’язку з наявністю в нього громадянства іншої країни та строків притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Віталій Гацелюк поділився власним баченням проблемних аспектів і можливих шляхів удосконалення відповідного законодавства.

Він наголосив, що попри те, що дисциплінарна відповідальність формально вже не належить до повноважень ВККС України, практика ВС свідчить: низка питань залишається тісно пов’язаною з діяльністю Комісії. Зокрема, йдеться про випадки, коли наслідком навчання в НШСУ стало оцінювання на відповідність займаній посаді та висновок про недоброчесність судді. Верховний Суд звернув увагу, що такі підходи не завжди відповідають вимогам закону, адже критерії професійної компетентності та доброчесності мають відрізнятися й оцінюватися окремо.

У цьому контексті доповідач зауважив, що надалі оцінювання суддів і кандидатів на посаду судді здійснюватиметься за єдиними показниками доброчесності, затвердженими відповідно до закону. Одним із ключових викликів є чітке розмежування питань компетентності, сумлінності та етики, адже на практиці ці категорії часто перетинаються.

Окремо Віталій Гацелюк зупинився на ширшому аспекті правового регулювання відповідальності. Він підкреслив: що ефективніше й невідворотніше застосовується дисциплінарна відповідальність за менш значні порушення, то меншою буде потреба у вжитті суворіших заходів. Такий підхід відповідає сучасній тенденції формування культури доброчесності не лише в суддівському корпусі, а й у сфері публічної служби загалом.

Віталій Гацелюк акцентував на важливості доктрини добросовісної суддівської помилки, яку сформувала ВРП. Такий підхід, на його думку, покликаний забезпечити гарантії незалежності суддів, адже не кожна помилка у правозастосуванні є підставою для юридичної відповідальності.

Також представник ВККС України пояснив, що Комісія у своїй практиці враховує такі критерії, як тяжкість порушення, його наслідки, систематичність чи суб’єктивна сторона поведінки, що дає змогу диференціювати відповідальність.

Рефлексіями щодо обговорення поділилися міжнародні консультанти Ради Європи Герхард Райснер і Лорена Бахмаєр Вінтер. Міжнародні експерти відзначили зрілість дискусії та складність обговорених аспектів суддівської відповідальності, зауваживши на необхідності уточнення таких понять, як «тяжка недбалість» у діяльності суддів, розроблення механізмів виявлення і виправлення помилок, а не автоматичного застосування дисциплінарного стягнення, спрямування роботи дисциплінарних органів на запобігання свавільному застосуванню закону з урахуванням конкретних обставин. Також вони акцентували на важливості наявності достатньої мотивації в судових рішеннях.

Верховний Суд